Нетжеру

— Що владика Аменті робить у світі смертних? Невже ти, як інші, скорився ворогу? Невже виконуєш наказ Ша? Чи ти прийшов по мене? Нетжер невдоволено гмикнув, гордовито скинув підборіддя й примружив довгі, сяйнисті очі на Ісет. — Я не підкоряюся чужій волі, сестро! Тим паче наказам братовбивці. — Довгим тонким пальцем Анапа вказав на чорний згорток, який Ісет тримала на колінах і тулила до грудей. — Я знаю, що сталося, Ісет, і прийшов, щоб допомогти тобі. — Допомогти мені? — Ісет підозріло глипнула на брата, міцніше притиснувши згорток до себе. Вона не віддасть його. Нізащо! Навіть якщо доведеться померти тут і зараз. Вона не відпустить його вдруге! Чи… уже втретє… Анапа наблизився, опустився на коліно біля сполотнілої діви й усівся поруч  на чорному піску. Золоті пластини, вшиті у його [шендит] ледь чутно зашурхотіли. — Допомогти тобі повернути втраченого, — уточнив Анапа лагідним голосом. — Ти можеш повернути Асара? — прошепотіла Ісет, опустила погляд на чорний згорток, притискаючи вузьку долоню до шорсткої тканини в тому місці, де мовчало серце покійного. — З твоєю допомогою це можливо, сестро, — Анапа поклав свою руку поверх білої руки Ісет, уважно зазирнув у її налякані очі й заспокійливо усміхнувся. — Цей могутній дух ще не втрачений для нас. Владика Асар перетнув горні межі, але не з’єднався з Вічним Ах. Ми можемо покликати його душу, його Ка назад і прив’язати до попереднього тіла. Якщо воно добре збереглося. Або ж створити для нього нове. Ісет мовчала, глядячі на брата із надією і сумнівом, стиснувши покусані губи в щільну лінію. — Наважуйся, люба. Усміхнувшись так ніжно, що весь жах, розпач і сумніви вмить розчинилися, Анапа потягнувся до діви, торкнувся її блідої холодної щоки, пропустив крізь пальці шовковисті пасма золотого волосся. — Аментет… Промовлене ім’я, мов блискавка, пронизало її серце. Яскраві, барвисті картини — уламки минулого життя — закрутилися у вирі думок. Уся загублена пам’ять про минуле обрушилася на Ісет шаленим водоспадом! До падіння у неї було інше життя? До того, як вона спустилася у світ смертних, ким вона була? Ісет накрила очі тремтячою рукою. Силою волі вона відтиснула спогади, що пробудилися у найтемніший закуток нового Я. — Не називай цього імені, — прошепотіла Ісет з благанням. — Це більше не моє ім’я! Анапа похитав головою й усміхнувся. — Ти замінила покликання на ім’я, а шен на корону, спокій на боротьбу, а життя — на виживання... Нетжер дивився на неї уважно й тепло, і в його срібних очах Ісет читала відповідь: «А я нічого не забув».

PS Чому такі книги як Норд та Нетжеру й Селестіал складно писати? Бо доводиться дуже багато вивчати багато шукати інформації...Збирати знання по клаптику.