Вона приходила щодня. Майже в той самий час. Я навчився ідентифікувати її появу за звуками — спершу далеке човгання кросівок по асфальту, потім шурхіт трави, а тоді: тук-тук-тук кісточкою пальця по бе
Сльози висихали на вітрі, але дихати все одно було важко. Я стиснула лямки наплічника так міцно, ніби тільки вони тримали мене докупи, і пішла довгою дорогою. Не через шкільне подвір’я, де Маринка Тес
Зупинитися зараз означало померти. Неферен знала це, але тіло зрадило вже вдруге. Ноги підкосилися, і вона впала на розпечене каміння, здираючи шкіру на колінах до крові. Пустеля розкинулася перед нею
😍😍😍