Глава 2: В якій Майя розповідає про асур
Минуле приховує майбутнє
Скляний обеліск навис над вузькою смужкою тротуару. Центральна лабораторія «БіоІнк», наче якесь модернове чудовисько, кожному вселяла страх. Такий собі Стоокий Ахірон, що в променях полуденного сонця грав, наче чудернацька веселка.
Майя встрибнула на широку сходинку і стала перед дзеркальними дверима.
Над головою блискотіли гігантські хромовані літери: «Разом ми створимо майбутнє». Девіз відомої компанії, що заспамив всі соціальні мережі, телебачення і радіо етер.
У чорному дзеркалі з'явилося невелике віконце і до Майї висунулася кругла сива голова.
— Ви до нас, панночко? — охоронець приязно посміхнувся.
— Я до Єви Романівни.
Майя простягнула тимчасову перепустку у віконце. Охоронець вхопив її та сховався в чорній норі. Зрозуміло, що її наявність — всього лише формальність. В такого гіганта як «БіоІнк» є власна система захисту та спеціально налаштовані дрони. Надумай вона утнути дурницю — її паралізують на місці.
В потилиці раптом закололо - відчуття неприємне, наче від статичної електрики, Майя схопилася за волосся і озирнулася. Вузька вуличка була порожня. Позаду нікого, як і минулі двадцять разів...
Весь час, що вона йшла від будинку в гості до Єви, їй постійно ввижалася чиїсь тіні, вона відчувала на собі зосереджений погляд, а по спині раз у раз пробігав холодок. Інтуїція розгулялася?
«Зберися, Майє, рано тобі перетворюватися на параноїка».
— А до речі, я вас знаю, Майє Левієва, — охоронець визирнув із нірки й широко посміхнувся.
Майя розгублено сунула картку в кишеню.
— Ви молодша сестра Максима Левієва. Чи не так? Він до нас часто приходить. Між іншим, перепустку йому теж виписує Єва Романівна. Чи не цікавий збіг?
Майя захихотіла, може трохи голосніше, ніж дозволяв етикет.
«Головне не дивись в прокляті дзеркала…»
— Це не збіг, мій старший брат — наречений Єви Романівни.
— Ось значить як, — густі брови охоронця злетіли над зморшкуватим чолом. — А я все думав, нащо до нас щодня ходить Ісі-оператор.
Майя ледве стримала смішок. Почути поєднання «Ісі-оператор» від чоловіка, якому далеко за шістдесят — перше чудо за день.
Як же швидко люди звикли до модного слівця, а ще якихось п'ять років тому, за часів «інформаційного застою» ніхто і подумати не смів, що світ накриє чергова епоха відкриттів, що технічний розвиток цивілізації поскаче семимильними кроками.
Вчені вже надумали окремий термін для її покоління, яке розпочало це неподобство — «Покоління Ісі».
Те, що прості юзери звуть «штучним інтелектом», міцно вросло в буденне життя. За версією «Інсайдера» найбільш оплачуваною професією минулого року назвали професію Ісі-оператора.
Як шкода, що її мізки не були пристосовані до технічних знань. Інша справа - Макс. Брат з дитинства виявляв до того схильності, він був народжений математиком і аналітиком (без усяких там генетичних маніпуляцій з ембріоном). Звичайно, вона могла вживити собі чіп та, ймовірно, зрівнятися з блискучим інтелектом брата… Та ніколи в житті!
Вона, як і решта молоді, з великою недовірою ставилася до Ісі-імплантатів та тентаклів — додаткових кінцівок, що дозволяли підключатися до «Авалону» - першої (і, найімовірніше, єдиної) системи доповненої реальності, що серфить в цифровому просторі.
Навіть «діти-Ісі» не поспішали лягати під скальпель заради сумнівного задоволення — пригвинтити свої мізки до комп'ютера.
Під'єднай вона голову до новомодної Ісі, й цілком може трапитися, що її казанок остаточно поїде.
Дзеркальні двері відчинилися, на спорожнілу вулицю полився аромат дорогої свіжості й багатомільйонної апаратури.
«БіоІнк» не шкодував гроші на устаткування лабораторій. Новомодні промислові корпуси компанії були розкидані по всій країні і стали її візитівкою.
Подейкували, що «БіоІнк» належить найбільшій із фармакологічних корпорацій «Генеріс». А от це вже інтригує.
З «Генеріс» співпрацює більшість світових гігантів, а хто не співпрацює, той їхня дочірня компанія. Хоча монополія в ЄАС повсюдно заборонена, «Генеріс» спритно обійшов усі накладені урядом обмеження.
— Гарного дня! — пробасив охоронець звідкись із-за дзеркальної стіни.
Майя завмерла на порозі, зробила глибокий вдих. Перше, що бачив гість, завітавши до «БіоІнк», — повислі з високої стелі білі конструкції, що формою нагадували бджолині стільники. Вони безперервно левітували, переповзали один на одного, з'єднувалися і знову відлітали в сторону, ігноруючи закон всесвітнього тяжіння.
Хол лабораторії був величезний, розміром мабуть з футбольне поле. Холодне світло відбивалося від чорних дзеркальних стін і трохи різало очі.
Ще один глибокий подих, Майя попрямувала до стійки адміністратора. Охайна білявка в білому піджаку витягнулася, зловила її на гачок осяяної посмішки, вп'ялася уважним сірим поглядом. А в очах її була втома і байдужість.
— Ласкаво просимо в комплекс А28 компанії «БіоІнк». Ми разом створимо майбутнє! Чим я можу бути корисна?
— У мене зустріч з Євою Романівною, — Майя заклала медове пасмо за вухо, простягнула білявці запрошення.
Та потягнулася через стійку і вихопила картку так стрімко, що пластик порізав подушечку вказівного пальця. Майя шикнула, крихітні бісеринки крові виступили на шкірі та майже одразу засохли.
— Левієва Майя Олегівна? — білявка хмикнула, сірі очі остаточно потьмяніли, ніби хтось вимкнув світло в її душі. — Яка мета візиту?
Білявка опустила очі, її довгі пальці пурхали по дошці планшета.
— Я прийшла до Єви Романівні... — Майя нахилилася над стійкою.
На екрані зобразилася різнобарвна таблиця з фотографіями в лівій колонці.
— Я розумію. Ви записувалися? Я не бачу вашого прізвища в реєстрі відвідувачів, — Білявка блиснула на Майю невдоволеним поглядом. — Ви розумієте, що прийшли на закритий об'єкт? Це вам не чай попити з подружкою на Бессарабці! У нас кожен відвідувач зобов'язаний пройти процедуру реєстрації, все під сувору звітність! Ви повинні залишити мені відбиток пальця і скан-копію вашої ID-картки.
— Послухайте, я й раніше приходила до вас по запрошенню, але жодних попередніх записів не вимагали.
Напевно, голос її прозвучав знервовано, тому що білявка за стійкою остаточно посіріла.
— Послухайте, шановна, не знаю, хто це пускав вас без запису, але поки за реєстрацію гостей відповідаю я — нічого такого не буде!
Майя зробила глибокий вдих, приготувавшись до затяжної сварки. Двері найближчого ліфта тихенько роз'їхалися, в хол вийшла дівчина в білому халаті. Бейдж з емблемою «БіоІнк» ледь чіплявся за розгорнутий комірець. Вона оглянула Майю швидким поглядом, тоді зосередилася на адміністраторові.
— Ірочко, в нас якісь проблеми?
Ім'я «Ірочка» вона вимовила з картавим французьким «ррр». Її блискуча посмішка владна була зачарувати навіть гадюку.
Француженка попрямувала до стійки легкою ходою. Стук від високих каблуків гулко гудів під бджолиними стільниками.
— Мадам Краль, добрий день! Не знала, що сьогодні ви працюєте.
Білявка витягнулася ще дужче, розпливлася в щасливій усмішці.
— Що ви! Жодних проблем. Рослини скучили за мною, то я прийшла їх відвідати. Бачу до нас рвуться непрохані гості? — француженка порівнялася з Майєю і поглянула на неї з цікавістю.
Білявка скривила губи в тонку лінію.
— Все добре, Ірочко, це свої.
Краль простягла Майї руку — біла, наче виліплена із порцеляни долонька, виявилася на дотик ніжною, як у дитини.
— Це майбутня зовиця нашої дорогої Єви Романівни. Вірно я кажу, Майє? Запишіть в реєстр, я беру її під свою відповідальність.
Краль вхопила Майю за плечі, м'яко, але наполегливо підштовхнула до ліфта. «Ірочка» скривилася, але видавила з себе щось схоже на «Ок». Довгі пальці ліниво завозилися за планшетом.
— Як скажете, мадам.
Тільки коли металеві двері м'яко зачинилися, Майя зітхнула з полегшенням.
— Ну і фурія у вас там на ресепшені. Пам'ятаю ті часи, коли «БіоІнк» дбав про гостей і їх позитивні відгуки в соцмережі.
Краль посміхнулася, її кирпатий ніс став здаватися ще гострішим, в ямочках м'яких щік з'явилися ледве помітні складочки.
— Це було до того, як лабораторію віддали під керівництво сина Річарда Мортіса.
— То «БіоІнк» управляє Леонард…?
— Де-факто, — француженка посміхнулася трохи ширше. — Ви знайомі?
Майя нервово замотала головою, стисла руку у кулак.
— Зрозуміло. Я Саже Краль, — вона знову протягнула їй руку, на цей раз затримавши рукостискання. — Краща подруга Єви, напевно вона розповідала тобі про мене?
Майя мугикнула, знову затримала погляд на білій шкірі. Здавалося, Саже зросла десь за полярним колом і понині не бачила сонця чи солярію.
— Так, я пам'ятаю вас! Єва якось нас познайомила, — Майя затнулася, ясна річ — Саже Краль її не впізнала.
— Вона мало розповідає про роботу, але вас згадує. Ви її єдина улюблена колега, — Майя хіхікнула, перевела погляд на крихітний дисплей, циферблат відраховував поверхи. — Так, куди ми їдемо?
Цікаво, як глибоко «БіоІнк» вкопався в землю?
— Єва попросила зустріти й провести тебе.
— Розумію, до вас важче потрапити, ніж в Резиденцію президента, — Майя всміхнулася.
— Нове керівництво — нові порядки, — Саже знизала плечима.
Ліфт зупинився, сірі двері з м'яким шипінням роз'їхалися. В кабінку влилося біле люмінесцентне світло.
Помахом руки Саже запросила її вийти першою. Вузькі сірі коридори скидалися на відсіки космічного корабля. Стіни, вилиті з металу, впиралися в «металеву» стелю. Пригадався «Ностромо» з першого фільму «Чужий». Майя мерзлякувато зіщулилась. Наче із-за рогу зараз вискочить чорний ящір-прибулець.
— Кожного разу дивуюся, як у вас працівники ще не збожеволіли? Стирчала б я тут цілісінькими днями, як Єва, неодмінно заробила б собі клаустрофобію.
— А чому ти вважаєш, що вони не божевільні? — Саже порівнялася з Майєю, поплескала її по плечу, червоні губи завмерли в лихій посмішці. — Всі співробітники «БіоІнк» так чи інакше психопати. Повір мені, інших компанія не бере до себе. Усі вони одержимі роботою, навіжені вчені...
Саже повела її вглиб «Ностромо», м'яко, але міцно утримуючи руку на плечі. Немов боялася, що Майя втече.
— У комплексі не так страшно, як здається. Колись покажу тобі нашу оранжерею. Це справжні Висячі Сади. Там вирощують найбільш рідкісні рослини, занесені в Червону книгу. Сорти зібрані з усього світу.
— Тепер я дуже хочу туди потрапити!
— Потрапиш, — Саже ствердно хитнула головою.
Вони спинилися перед білими дверима з табличкою: «Заступник керівника Єва Романівна». Майя штовхнула двері. Єва сиділа за робочим столом, нахилившись над кіпою папок. Вся в роботі, як завжди.
— Тук-тук!
Єва схопилася на ноги, стілець невдоволено заскрипів і відкотився до стіни.
— Майє! — вона розкрила обійми.
— До вас, наче на закритий об’єкт, — Майя всміхнулась і притулилася до її щоки. — Думаю, вся річ у моїх лахах.
Майя захихотіла, потягла край білої футболки оверсайз. Великі фіолетові літери замиготіли: «Вони все бачать!». Крихітна летюча тарілка стрибнула під груди.
— Це Максим таке удружив? — здогадалася Єва.
Майя мугикнула, заправила безрозмірну футболку в блакитні джинси: на коліні зіяла величезна діра, з якої випирали різнокольорові нитки, а вздовж лівої штанини тяглась різнобарвна стрілка. Довге волосся кольору карамелі стягнуте в пухнастий хвіст на потилиці. Такий собі пацанка-стайл.
— Ага, на минуле Різдво.
— Як на нього схоже... Мені він на першому побачені подарував майку з наклейкою: «Сіпи серед нас».
— Що, правда? — Майя пирснула в долоню. — Ой чекай, здається, я її пам'ятаю!
— Так, разок одягала на рок-концерт, щоб його потішити.
Саже тихенько покашляла, нарешті здобувши увагу подруг.
— Дівчатка, я вас залишу. Піду відволікати Гліба, щоб вам не заважав.
— Пробач, Саже! Дякую, що провела нашу Майю. Простеж за Микитою, поки мене не буде, гаразд? Як би цей студент-стажист знову що-небудь не утнув!
— Буде зроблено, — обізвалась Саже з коридору.
Стук високих підборів швидко віддалявся і незабаром зовсім зник.
Майя провела жінку довгим поглядом. Знову це дивне відчуття занепокоєння й радості разом із впізнаванням. Немовби в чужому місті вона раптом натрапила на сусідський будинок.
— Що таке, красуне? Чого зажурилася? — Єва повела її до дверей. — Як ти вже у гостях, ходімо покажу тобі щось цікаве! Минулого разу Гліб не дав нам нормально поговорити.
Вони вийшли з кабінету і заглибилися в металевий коридор. Як завжди - спорожнілий і чужий. Єва зупинилася перед пластиковими дверима, приклала долоню до чорної панелі.
— Наша «Сьома сфера» — мікробіологічна лабораторія.
Двері повільно з шипінням розкрилася. Велике приміщення сліпило білизною, вертаючи до думки про космічний корабель.
— Тут ми частенько працюємо з Глібом.
Майя закружляла на місці, оглядаючи велетенське приміщення, що й направду виглядало наче біла сфера. На дослідження «БіоІнк» грошей не жалкував. Сфера була заставлена всілякими іграшками для вчених, назв і призначення більшості Майя не знала. Але найбільш незвичайною була скляна «шафа», що тулилася до білої стіни.
— Це бокс біологічної безпеки. Дивись! — Ева прослідкувала за її поглядом, підійшла до шафи і притиснула долоню до чорного скла. Бокс одразу ввімкнувся, по кришці пробігла веселка, і скло стало прозорим.
— Ого! А що там? — Майя заглянула всередину.
— Ми зберігаємо там зразки. Це живе скло, — Єва посміхнулася, прибрала руку.
Скло повільно «згаснуло» і знову вкрилося чорною кіркою, на кришці тепер відбивалися їхні бліді обличчя. Що в неї, що у Єви під очами були синюшні кола — результат недоспаних ночей.
— До вісімдесятих років все це здавалося науковою фантастикою. А тепер, ну, сама бачиш, — Єва знизала плечима.
— Так... Аж не віриться в такий чарівний прогрес… — Майя збуджено закивала головою.
— Почекай, люба моя, це ще не всі чудеса науки й техніки на сьогодні! — Єва підняла голову. — Єво, ти тут? — покликала подруга, з посмішкою дивлячись на високу стелю.
Над їхніми головами загорівся крихітний червоний вогник, невидима до того біла камера ожила і глянула в їхній бік.
— Добрий день, Єво, чим можу бути корисною? — відгукнувся м'який жіночий голос.
— Отакої, та це ж ІСІ?! — Майя сплеснула в долоні від захвату.
— Так, моя тезка. Максим сам налаштовував, — з гордістю підтвердила Єва. — Тоді про нього й дізнався «Моноліт». Їхній представник був у нас в лабораторії, знайомився з компанією й помітив талановитого програміста. Відмінна кандидатура на ІСІ-оператора. Та до того ж в чудовій фізичній формі. Якраз те, що потрібно для співробітника «Моноліт». Так він сказав, дав Максиму картку і сказав звернутися до їхнього регіонального відділення, пройти конкурс.
— У Макса багато талантів, — Майя посміхнулася.
Єва збила її карамельні пасма з плеча.
— Таки да!
Лінза камери все ще дивилася на них, вогник миготів червоним.
— Вона все бачить? — Майя глянула на камеру. — Вона чує нас?
— Єва, звісно, розумна, остання модель ІСІ, але не самостійна. Не лякайся, вона запрограмована виконувати всі команди співробітників лабораторії й потому. Вона розпізнає нас по голосу і вмикається, але якщо не дати їй команди, вона просто від'єднається через п'ять хвилин. Гаразд, ходім до мене. Я зібрала все, що обіцяла.
Майя пильнувала за червоним вогником «Всевидючого ока». Чомусь присутність ІСІ змушувала нервувати.
— Знаєш, навіть мені в оце не віриться, — вона показала на камеру. — А я ж із дитинства звикла до комп'ютерів, доповненої реальності та метапростору.
— Віриш у Сіпів? — Єва хмикнула. — Може це вони нам нав'язали свою культуру. От і маємо шалений прогрес.
— Не відкидаю можливості існування позаземних культур, — Майя підняла палець догори й процитувала.
— Впізнаю Антона.
— Останнім часом часто з ним спілкуюся. Він все кличе мене з'їздити з його подругою в якусь печеру на заході. Там нібито вперше виявили цей його таємничий «знак». Він дзвонив тобі?
— Дзвонив о п'ятій ранку.
Подруги обмінялися посмішками.
— Все несе якусь нісенітницю про знаки, зникнення людей і позаземні технології. Про те, що хтось там «зверху» за нами стежить... Що це все, — Єва обвела рукою білу сферу, — чийсь великий експеримент. Ти ж знаєш, він у нас ще той містик!
— Але все ж дивно, що ваш «БіоІнк» використовує знак точнісінько як на його печерному малюнку.
— Так, дивно, — Єва хитнула головою.
У лабораторії повисла тиша. Кожен думав про своє, а їм справді було над чим подумати.
Петрогліфи, "БіоІнк", сіпи-косміти, "Амрітал"…
Який між ними може бути зв'язок? У чергову змову Чорного комітету не вірилося. Це в вісімдесяті роки люди чекали на кінець світу, а з прийняттям протоколу про доступ до інформації всі непроіндексовані в пошукових системах сайти закрили, а проти їхніх власників порушили сотні кримінальних справ.
«Даркнет» зник, темних щілин у світовій павутині ставало дедалі менше. Свобода слова, доступ до глобальних знань та інформації дивним чином уживалися з тотальним контролем Кібербезпеки в ЄАС. Спасибі «Моноліт».
До кабінету Єви вони поверталися мовчки. Майя думала про «Моноліт», а саме про 66 директиву. Директиву, якою дозволялося заради безпеки підслуховувати й записувати приватні розмови за допомогою ІСІ-систем. А ще про Антона з його печерним знаком.
— Чи ти чула про обов'язкову вакцинацію дітей від ІСП, він же синдром лемінга?
Питання Єви вихопило Майю з нескінченного потоку припущень і гіпотез (кожна наступна химерніша за попередню).
— Синдром гострого інфекційного психозу у дітей молодшого шкільного віку…? У соцмережах про нього хіба що ледачий не писав.
— Вакцинацію проводять за наказом МОЗу у всіх школах, дитячих садках і пологових будинках, — Єва витримала драматичну паузу, глянувши на подругу поверх жовтого олівця. — Як гадаєш, хто розробив вакцину?
— Невже, «БіоІнк»…? — припустила Майя, її тонкі брови поповзли вгору.
— Бінго! Наш улюблений «Biological Innovation Corporation». У народі «BioInk», — Єва вскочила з крісла, помахом руки запросила подругу зайняти своє місце.
Майя сіла за стіл й стала перебирати старі теки з документами. Вихопила жовту з затертими кутиками, схоже на звіт про успішне дослідження.
— Виходить, що то було урядове замовлення? — пробурмотіла Майя, не відриваючись від читання. — А тендер вони проводили?
— Який тендер, Майє, я тебе прошу! Кінцеві бенефіціари компанії сидять в уряді! А ось далі цікавіше... Знаєш, який активний компонент у вакцини? Антигеном є наш «Амрітал».
Майя глянула на подругу недовірливо.
— Стривай, стривай... Вакцина — це ж імунобіологічний препарат, так? Ти розповідала, що її створюють на основі обробленого вірусу. Потім, потрапляючи в наше тіло, такий вірус не може розмножуватися, імунна система його знищує і запам'ятовує.
Єва посміхалася і ствердно хитала головою.
— Виходить, що Амрітал — вірус?
— Амрітал — діюча речовина багатьох препаратів, що випускає «БіоІнк». Але якщо ти захочеш знайти точний опис цієї речовини або його формулу, то потрапиш до наших корпоративних юристів… Формула Амрітала — секрет виробництва. Ця інформація охороняється в режимі комерційної таємниці. Навіть я, як співробітник дослідницького центру, та що там! Я, як заступник керівника, не маю до неї доступу! Може Гліб має, зрештою він з «БіоІнк» від заснування компанії.
Все це вже здавалось підозрілим. Нова й неймовірно успішна вакцина на основі речовини незрозумілого походження, про яку самі співробітники компанії нічого не знають... Перспективний матеріал. Якщо в цій афері досконало розібратися, цю історію можна буде продати в «ICI-News» або іншому великому видавництву.
Майя застигла нерухома, навіть дихати перестала. Поглядом вона прикипіла до однієї точки на пожовклому аркуші, губи її тремтіли, вона все збиралася промовити, але їй не вистачало дихання. Нарешті Майя блиснула неспокійним поглядом на подругу.
— Що це?
Вона опустила жовту теку на стіл й підсунула до Єви. До сторінок з даними й записами були прикріплені фотографії. Старі знімки вицвіли від часу.
— Схоже на звіт співробітника «Генеріс».
На титульній сторінці стояла емблема відомої корпорації, червоним чорнилом було поставлено шифр, а в лівому верхньому кутку машинописними буквами зроблено напис: «Проєкт Азура».
— Генеріс…? — Майя ахнула.
— Дивно, звіти вже давно ніхто не шифрує. Схоже, мені потрапив дуже старий документ.
Єва погортала файли: одна фотографія була страшніша за іншу. Все це були знімки якогось зразка в різних ракурсах, звичайні фотознімки, деякі зроблені під мікроскопом. Фото піддослідних щурів.
На знімках тваринка виглядала хворою, з потилиці в неї стирчало чорне утворення. Ось ця остання фотографія була схожа на кадр з фільму жахів.
— Думаю, це файли Гліба. «Проєкт Азура » — перший проєкт «Генеріса». Можна сказати, що «Генеріс» народився з «Азури».
— Азура, — повторила Майя задумливо, покусуючи олівець. — Це що, довільне від індійського слова «асура»?
Піймавши здивований погляд Єви, Майя продовжила, опустивши олівець на стіл.
— Були в індійській міфології такі істоти, можна сказати брати богів, що билися з ними за владу над світом і за амброзію - напій, що дарував богам безсмертя.
— Я не знаю, може це просто збіг. Гліб ніколи не розповідає про той його проєкт. Розкажи-но мені про цих асур ще. Я не дуже знаюсь на міфології.
— Ну, що я можу розповісти… — Майя схилила голову, схрестила руки на грудях, стала повільно гойдатися на стільці, точнісінько як Саже до того. — Індійці вважають асур демонами, дуже могутніми чудовиськами, що існували майже від початку часів і протистояли «сурам», тобто богам. Асури народилися від союзу ріші, себто мудреця, як же його там звали… Здається, Каш'япа і богині Діті. Так що спочатку їх називали «дайте». Добрих асур звали адіт’ї, а злих — данави. Якщо так подумати, то «асура» — це скоріше загальне поняття для кількох кланів істот, а не назва якогось окремого виду. Найвідоміший асура — король ракшас Равана. Це той, що викрав дружину Вішну. Це вже Рамаяма, там описується один з багатовікових конфліктів асур і сур. У самгіті ж асура — це назва будь-якої духовної або божественної істоти, доброї чи злої - неважливо. Я колись читала, що асури — давніші істоти, й жили вони на Землі перш за сур, що вони вважалися володарями різних знань і здібностей. А ще, що це ті ж самі боги, тільки вони відмовилися пити напій безсмертя.
— Ого... Максим звісно казав, що ти захоплюєшся міфологією, але я не думала, що все на стільки серйозно. — Єва посміхнулася, вмостилася на край столу. — Цікаво, а що ти ще пам'ятаєш?
— Ще? — Майя замовкла, згадуючи, що ще вона знає про асур, що читала в Ведах, Бхагавад-гіді й в Рамаямі. — Іноді їх називають духами природи, ще, що сури-боги знищили асур через їхні сили й знання. Після закінчення світотворення Ппідземне царство стало царством асур, хоча спочатку асури жили на Світовій горі.
— Світова гора? Щось знайоме…
— Стародавні греки називали світову гору Олімпом, там живуть боги. У індіанців ця гора називається Сумеру і там живуть деви, тобто боги.
— Отже, виходить, що асури жили на Землі до богів?
— Не знаю, наскільки це правильно, — Майя знизала плечима. — У міфах вони згадуються одночасно.
— Ясно. Буде над чим подумати. Цікаво, хто ж це в «Генеріс» захоплюється індійськими міфами настільки, щоб обізвати головний проєкт «Асура»...
Розмова раптово стала на паузу. Єва занурилася у свої думки, а Майя, розгойдуючись на стільці, не знала, що ще розповісти. Вона, звичайно, любила міфи, але не займалася компаративною міфологією професійно.
Нарешті Майя встала з-за стільця, Єва одразу «увімкнулася», глянула на неї розгублено.
— Думаю, мені вже час, не хочу заважати тобі, — Майя винувато посміхнулася, схилила голову на бік.
— Ти не заважаєш, мила! Приходь до мене ще, коли захочеш. Твоя перепустка діє три місяці.
— Добре, якщо мене ваш адміністратор не вижене.
Єва міцно обняла майбутню зовицю за плечі й легенько, щоб не залишити помадний слід, поцілувала в щоку.
— Можливо вийде привести Максима й сходити кудись разом. Було б добре посидіти десь втрьох, поки він не поїхав… — Майя зітхнула. — Коли Максим поїде до Норвегії, я лишуся одна.
Вся сім'я розбіглася, заховалася, хто куди. З родичів в місті у неї лишився єдиний Джек. Майя вивернулася з обіймів і стрибнула до дверей.
— Знайдеш вихід, люба, чи тебе провести? Можу покликати Саже. Ти, здається, їй подобаєшся, — посміхнулася Єва.
— Все ОК, я добре орієнтуюся на місцевості! — Майя відіслала Єві повітряний поцілунок.
— Тоді, якщо не заперечуєш, — Єва повернулася до робочого столу. Майя тихенько вислизнула з кабінету, притиснула до грудей дорогоцінну теку.
Ще раз пролетіла поглядом по видрукуваних на друкарській машинці літерах.
«Проєкт Азура…»
Збіг це чи ні? Схоже, «БіоІнк» варить у своїх лабораторіях чергову амброзію. А замовив напій безсмертя «Генеріс».
***
*Сіпи — Сутності інопланетного походження
*ЄАС — Європейський Азійський Союз (світова спільнота, розширення ЄС із поступовим включенням країн Азійського регіону до спільноти. Столиця — Брюссель (де-факто))
*Моноліт (укр.) — Вільне скорочення для позначення Міжнародного воєнізованого формування, миротворчих військ при ЄАС