Глава 4 В якій Майя згадує вчорашній день 

— Любить не любить. До серця пригорне, до мар відішле ... — дитячий сміх дзвенів у безмежному просторі.

Голос цей, належав маленькій дівчинці. Та ні її обличчя, ні імені — Майя не пам'ятала. Щоразу дівчинка стояла до неї спиною, бігала полем з казковими квітами, а коли оберталася — світло падало так, що лице її розмивалося, наче фон зображення.

— Раз, два, три, чотири, п'ять ... Буду я тебе шукати ... Шість, сім, вісім, дев'ять, десять — і не думай утікати ...

Дівчинка стала за крок попереду, склала руки за спиною, стала перекачуватися з носочків на п'яти й муркотала дивну лічилочку собі під ніс.

— Раз, два, три, чотири, п'ять ...

В грудях у Майї згортався клубок. Біль і туга, наче вона раптом щось втратила. Щось надзвичайно важливе… Майя потягнула руку, пальці майже зачепили плеча дівчинки…

Гудіння увірвалося в сон. Поле з фантастичними квітами, дівча, лічилочка — вмить все зникло. Смартфон на тумбочці біля ліжка витанцьовував польку.

Не розплющуючи очей, Майя занишпорила по лакованій кришці. Де ж той клятий смартфон подівся? Він все гудів і гудів, з настирливістю будильника.

Дрімотна хвиля поволі відхлинула в море сновидіння, свідомість відновила контроль над млявим тілом. Майя схопила мобільний і притисла до вуха.

— Левієва, слухаю вас ... — промимрила вона сердито.

На відміну від Майї, мовець спати не хотів, його повний сил і бадьорості голос, лунав натхненно.

— Зажди, Антон, не бурмочи на вухо… Я нічого не розумію, — Майя сіла в ліжку, біла футболка прилипла до холодної спини, на щоках поволі висихали струмочки сліз.

Вона мазнула рукою по вилицях, глянула на годинник. Святі й боги — лише шоста ранку! Антон, напевно, знущається з неї…

— Я знову бачив його, Майю! Я бачив знак! Уявляєш? — друг зареготав.

— Ти про що? Який знак?

— Пам'ятаєш, я говорив тобі про Влада? Ну, мій побратим, колишній військовий. Пригадуєш? Він буває водить екскурсії по Микільської дренажній мережі. Так от, Влад знайшов занедбану галерею, а там на стінах всюди був знак, схожий на павутиння.

— Пам'ятаю, наче… — Майя позіхнула.

Вранішня дрімота повільно розчинялася в сонячному світлі. Велике вікно прочинене. Жалюзі м'яко погойдувалися на слабенькому вітерці. Хіба вона не закрила його на ніч?

— Так от, він тоді попитав побратимів, і каже, що багато хто бачив той знак. Павутиння… він є і в шахтах, і в печерах. Його брат зараз на кордоні, то й він теж бачив цю павутину, на Стіні! Уявляєш? Каже увечері Стіна біла, а зранку — з’являється оце чорне малювання.

— Може діти бавляться? — Майя знизала плечима, страшенно хотілося послати Антона якомога далі та виховання не дозволяло.

— Скажеш таке, діти, — Антон фиркнув. — Діти цю Стіну, як бабая страшаться! Дорослі — десятою стежкою її оминають. На камерах не видно, хто ті знаки малює. Запускали дрона, теж безрезультатно.

— Ок, і що з того?

— Вадим сфотографував той знак і вислав мені. Коли я його побачив, відразу про тебе подумав. Ти ж наче збиралася писати про «БіоІнк»? Мені Єва таке казала.

— Саме в процесі.

— Ну так, я чому телефоную, знак цей з дренажної галереї, дуже схожий на лого. Краще глянь сама! Я вже кинув фото тобі у скриньку. Подивись й скажи мені, що ти там бачиш.

Майя зітхнула. Антон був упертий, як ніхто з усіх, кого вона знала. Краще підкоритися його забаганкам.

Прибравши телефон від вуха, вона увімкнула режим гучного зв'язку і зайшла на пошту. В робочому акаунті на диво порожньо — лише два листи, і кілька повідомлень від Роніна.

Останній лист — фотографії сумнівної якості, зроблені в темряві, тремтячою рукою.

«І що я маю тут побачити?»

Майя вже відкрила була рота, та лише зітхнула, піднесла дисплей ближче до очей. Схожість була разючою.

— Це ж…

— Так-так, «БіоІнк»! — Антон тріумфував.

Далі були світлини десь кращої, десь гіршої якості. Чорний на білій стіні знак, надто схожий на офіційний логотип компанії, Майя аж здригнулася. Знак на сірому тлі, на цеглі, на асфальті… Усюди той самий.

— Всі ці символи направду дуже схожі на їх лого. Може рекламна компанія якась? Єва бачила?

— Звісно. Я їй скинув листа, як прокинувся. І передзвонив, здається вона ще спала.

«Як прокинувся», Майя посміхнулася, уявивши, як зраділа Єва вранішньому дзвінку.

Для друга оце: «як прокинувся», — то на зорі, за межами будь-яких норм пристойності. Здається, Антон взагалі ніколи не спав. Принаймні він не рахувався із чужим правом на сон.

— Чомусь я все частіше стикаюся з аномаліями. — Майя скривилася, в пам'яті спливли фіолетові очі сина Морозцова. Раїна…

Біль, розжареним шилом увійшла в потилицю, Майя ахнула, скорчилася на ліжку. Гострий, в'язкий, він гудів під скронями важким відлунням. Свідомість вимкнулась на мить.

Антон тим часом бурмотів в трубці.

— То у тебе лише квіточки, Майю! Я розпитав хлопців, виявляється, по всій країні масово зникають дигери, вже з пів року як... Уявляєш? Ти про таке чула в новинах? Я от ніколи! І це не жовтороті пуцьвірінки, а чоловіки, що облазили кілометри катакомб. У всіх них останні пости в фейсбуці з дивними знаками, а особливо з таким ось павутинням. Та ж історія у спелеологів. Є у мене друг, Мирослав, ти його не знаєш, так от, його знайомі спускалися в печери, що під Крівою, хотіли подивитися тунелі, де вода зійшла — і ні сном ні духом! Уявляєш? А влада що?

—Що?.. — просичала Майя крізь сльозу.

Приступ вже минав, та перед очима досі мерехтіли яскраві зірочки. Світ трохи миготів. Там, куди не потрапляло сонячне світло плазували довгі тіні, жахливі мацаки Кракена.

В голові звивалися — вертілися шестерні. Якісь зім'яті, непевні спогади вчорашнього дня.

Учора ... А що було вчора? Дзвінок. Застереження Єви. Якийсь будинок. Незнайомі люди. Котячі очі. І щось ще ... Ні, не вдається пригадати. Вона немов би вперлася в стіну. Стіну, створену розумом. І скільки не намагалася, пройти крізь цю стіну не могла.

— Мовчать ... — Антон багатозначно помовчав, і знову заторохтів в трубку. — Слухай, давай все-таки познайомлю тебе з Зоєю. Вона гарна дівчина, добра подруга, спелеолог, петрогліфи вивчає.

— Та, що їде з групою в Королівку до Печери Оптимістична?

— Ну так. Вона теж бачила той знак. Розумієш? Гадаю, вам з Євою варто самим поїхати й подивитися.

На що подивитися, на знак? Майя опустила руки, головний біль схлинув, а заразом бажання слухати Антона.

— Сумніваюся, що Макс схвалить. Та й статтю потрібно писати. А ще у мене блог. Мені ніколи по печерах тинятися.

Антон пирхнув. Друг не визнавав існування слова «ні».

— Ну так назнімаєш собі відео, буде що в блозі виставити.

Майя зітхнула, відкинулася на спинку ліжка, закрила очі.

— Хіба це так працює?

— А як?.. Гаразд, що це я тебе вмовляти мушу. Ти дівчинка доросла, помізкуй, і прийми рішення самостійно. Не слухай брата, свата, кума і ще кого.

Смартфон завібрував, сповіщаючи про новий вхідний дзвінок.

— Антон, мені телефонують, я відключуся. Дякую за інфу, обіцяю все обміркую й тебе наберу, ладушки?

— Що, Майю? Я не розчув ...

Запізно, вона із задоволеною посмішкою свапнула екран, приєдналася до відео дзвінка.

— Джек?

— Привіт, Малишок, дзвоню тобі на прохання Макса, переконатися, що все у тебе добре.

Голос його звучав також бадьоро, як в Антона.

— А що зі мною має статися?

Майя спантеличено дивилася на дисплей. Джек сидів за кермом, погляд зосереджений на дорозі, на губах ледь помітна посмішка.

— Це ти мені скажи. Максим вчора цілий день не міг тобі додзвонитися! Каже, ти не брала трубки, а вночі скидала його дзвінки. Навіть по Скайп його ігнорила. Він просив Єву, так ти і її щоразу вимикала.

Майя рвучко сіла на ліжку, схрестила ноги в позі лотоса.

— Що за маячня ... Не пам'ятаю такого.

— Він хвилюється, попросив мене заїхати, перевірити як ти. Що власне я і зроблю, буду в тебе через пів години, — він перевів погляд в камеру, випередив її протест. — І жодних заперечень, Майю! Що це за фокуси? Брат тільки поїхав, а ти як з ланцюга зірвалася ... То презентація, то конспірація. Шушукаєшся з Євою за моєю спиною. Ось поясни мені, накой тобі здався цей Амрітал? Ти забула, як небезпечно бути серед незнайомих людей? А що коли у тебе станеться напад?

Майя не могла ні слова вставити. Джек не кричав, не підвищував голос, але його пильний погляд, спокійні слова — тиснули на Майю, а докори переносилося важче за просту сварку.

— Пробач ... Я не хотіла турбувати, — Майя стисла губи, закортіло плакати.

Почуття власної безпомічності гнітило. Перед очима постала клітка. Велика клітка з золотим пруттям. Клітка, в яку її посадила хвороба. Клітка, в якій її замкнула сім'я ...

Як же вона ненавидить цю клітку.

Дзвінок Джека зіпсував настрій. Говорити Майї ні з ким не хотілося, але ноутбук наполегливо «брязкав», повідомляючи про вхідні повідомлення.

Стерши сльозу з щоки, Майя підскочила до робочого столу.

- Ну кому ще не спиться!

Над значком «WattsUp» горів червоний значок. Зверху списку діалогів висіла чорно-біла аватарка Ронина — профіль самурая з високим хвостом, чорна катана в руці.

Майя пройшлася поглядом за повідомленням.

Ронін: «Генним редагуванням займається не лише« БіоІнк». Пошукай «С-Генс», знайдеш багато цікавого про компанію і його загадкового власника. Торік Раху Дара інвестував в розробку «С-Генс» мільярд».

- Раху Дара? Яке знайоме ім'я, — біль, розчарування, образа — як водою змило. 

Думки міцно зачепилися за слова Ронина і Майя миттєво забула про Джека.

В інтернеті була ціла тонна фотографій молодого бізнесмена. Одна яскравіша за іншу. Мільярдер Раху Дара, емігрував з Нью-Делі 20 років тому. Заснував декілька компаній, що стрімко перетворилися на величезну корпорацію. IDIAC - займається створенням Ісі-систем. Витрати на систему штучного інтелекту «Софія» того року становили майже 20 мільярдів доларів!

Раху Дара фактично монополізував ринок ІСІ, що, звісно, призвело до гучних судових справ.

Улюбленець камер, як його називали блогери, любив робити ризикові вкладення у невеликі фармацевтичні компанії. Він виступив інвестором також «С-Генс».

«С-Генс» —  компанія, з гарним сайтом-обкладинкою, що нібито займається розробкою революційного препарату, здатного замінити антибіотики й антивірусні ліки. 

Гучна заява, та жодних доказів. Одна наукова стаття співробітника на великій міжнародній конференції, у закритому доступі звичайно ж, парочка хвалебних од від піарників, і коротка стаття у Вікіпедії. 

От власне й увесь «С-Генс». Амбітна марниця або компанія-прокладка ... Власник «С-Генс» дехто Рейвін Ташар, ім'я теж невідоме.

Майя роздратовано зітхнула, забарабанила по клавіатурі.

М_айяна: «Що я повинна тут побачити?»

Ронін: «С-Генс конкурент Генеріс»

М_айна: «У Генеріс є Конкурент? Хаха! 😂 »
Ронін: «Придивися до них, можеш побачити багато цікавих збігів».

М_айна: «Наразі що я ніяких збігів не бачу. Не витрачай мій час, Ронін. Якщо тобі щось відомо — скажи просто! »

Ронін: «С-Генс опікується тим само, що Генеріс. Тим само. що твій Біо-Інк. Вони всі шукають безсмертя»

- От здивував, — Майя хмикнула і закляпнула кришку ноутбука.

Черговий мисливець за привидами, ніби їй Антона з його знаками замало

Вона все чекала, коли Ронін почне писати, що Генеріс заснували представники прадавніх цивілізацій або, що це косміти ставлять експерименти над людьми під виглядом медичних досліджень.

Вона зайшла до ванної, стягла футболку, шорти, жбурнула в кошик для білизни, мигцем глянула в дзеркало. 

Волосся стирчало, безладною гривою, під очима звичні вже синці, чи то від нестачі кисню, чи то від недосипу. Треба б повертатися до ранкових пробіжок.

Майя зробила подумки замітку, втім, знала, що хвилин через п'ять її забуде. В неї не було безконтактного доступу до особистого помічника — і на краще. Мало яка думка влізе в голову, а тоді мізкуй над тим як видалити те реєстрів.

Вона скрутила волоси у високий хвіст, поспіхом оглянула груди, руки та ноги — жодних нових синців чи подряпин. Щоб б там не сталося вчора — забула вона не через приступ.

Майя відкрила кран, звичайний — старомодний, дочекалася, коли стече холодна вода й увімкнеться бойлер.

Вона відрегулювала напір води, кінчиками пальців превірила температуру, нарешті стала під душ. Варто було накрити обличчя долонями й закрити очі — пам'ять полилася на неї, обпікаючи немов окріп ...

Маєток Морозцова, дівчинка з котячими очима, порожній міст, Район ...

Чорні утворення на сильній спині, і там під шкірою вовтузяться черви ...

Ноги підігнулися, Майя впала на коліна. З крана лилася гаряча вода — а її бив озноб. Те що вона бачила вчора, здавалося поганим сном. Але Майя знала ... точно, знала — це сталося насправді.

«Це Амрітал ... Хочете ще правди?»

- Господи, у що я влізла ...

- Амрітал ... Подивимося, що є на Амрітал.
Майя вичитувала статтю за статтею в Гугл Академії — оди вчених і медиків: 90% похвальби й 10% - щось путнє.
Єдине, що Майя зрозуміла з «наукових» праць — препарат після всіх досліджень буде належати «Генеріс», цілком очікувано, та все одно цікаво. «Генеріс» відомий тим, що скуповує перспективні дослідження компаній і вчених-одинаків, складує чужі «мізки», потім штовхає новинки на ринок під своїм брендом за здирницькими цінами.
А ще вони хитро обминають патентне право, частину хімічних формул зберігають, як комерційну таємницю! За прикладом рецепту Кока-Коли. Тоді як сплинуть 20 років, формули препаратів залишаються засекреченими або просто зникають ...
От так Генеріс успішно зберігає монополію цін на свої ліки десятиліттями, а відтворити формули інші фармакологічні компанії неспроможні.
Потрібно б розпитати юристів, на скільки законна така практика.
Пальці забігали по м'яким клавішам новенького лептопа — подарунок Макса перед від'їздом.
Попиваючи макіато з улюбленої чашки брата, Майя намагалася роботою відірвати себе від тривожних думок.
Котрий день, вона не може позбутися відчуття, що за нею стежать.
Вона прокинулася, як завжди, о восьмій, подалася на пробіжку, у вухах навушники, в навушниках — останній хіт минулого Літа, та вона раз у раз оберталася.Сахалася кожного, хто пробігав повз. Навіть, коли красень Гліб привітався — вона не знайшла в собі сили, щоб хоч щось пропищати у відповідь.
Сумним поглядом провела красеня, що стрімко тікав в далечінь.
В обід вона пішла пити каву з Натой, і знову, аж ніяк не могла зосередитися. Потилицю так і свердлив чийсь пильний погляд. Подруга все говорила й говорила, та зміст її слів сипався, наче через сито. А варто було схопити поглядом щось фіолетове (чуже плаття, серветниці, футляр телефону) - Майю кидало в холодний піт.
В голові поставав образ Району з розстебнутою сорочкою, на спині — дірки, а всередині дірок, щось копошиться ...
Коли на перехресті Майї здалося, що вона побачила сина Морозцова — мало не потрапила під машину. Врятована сильною рукою, що вчасно схопили її за плече.
Вантажівка з червоним кулаком на кузові посигналила і промчав повз ... Вантажівка, що намагалася її збити, скільки б Настя не торочила зворотного. 
Майя відкинулася на спинку стільця, втупившись у стелю. Той момент закарбувався в пам'яті навіть яскравіше за діри на спині сина Морозцова.
Ось вона стоїть на пішохідному переході, загоряється зелене світло — вона робить кілька кроків, раптом звідкілясь вилітає вантажівка! Гальма скріплять, з-під шин сиплються іскри.
Її смерть летить до неї на шаленій швидкості, А вона стоїть, паралізована страхом. Ноги приросли до асфальту, серце в грудях ниє. 
Здається, вона не дихає, все одно перед смертю не надихаєшся (ось вже правда!). Навіть час немов би сповільнився, наче рука Неминучості натиснула перемотку.
Вантажівка мчить на неї й не гальмує. Вона мала б померти, мала б… але якимсь чином вціліла.
Її схопили за плече і вирвали з обіймів смерті. 
Вантажівка з червоним кулаком промайнула повз, в міліметрі від носочків її кросівок, черкнула ліхтарний стовп і стару Ауді.
Хто її врятував? Хто схопив плече? Ната повторювала, що нікого не бачила ... що Майя сама відсахнулася від вантажівки й врятувала собі життя.
Може так воно і було, а мозок її дурить?
Рука потяглась до мобільного, що спав праворуч від ноутбука, але Майя тут же відвела її. Безглуздо перевіряти вхідні дзвінки. Син Морозцова їй більше не телефонував.
З того пам'ятного вечора на мосту, вона набирала Району разів сто, та хлопець жодного разу не відповів на виклик.
Мобільний завібрував. Майя навіть не глянула на дисплей, миттю піднесла трубку до вуха.
- Слухаю? - Вона затнулась, гарячково вдихнула.
Надія, страх, відчай — що вона насправді відчуває? Хоче почути музичний баритон Району Морозцова або боїться цього?
- Майю? - прогудів низький бас.
Майя гучно видихнула. Її захлеснула хвиля розчарування.
- Джек.
- Що таке, дитинко, ти чекала когось-іншого?
Хрещений швидко вловив розчарування в голосі.
- Ні, ні, що ти. Як ти там, чому не дзвонив?
- Робота, мила. Прости, що так зникаю. Навалило все одразу.
- Та нічого, я вже звикла, — Майя згорнула всі вікна і хлопнула кришку ноутбука, притиснула телефон до лівого вуха.
- Як там Максимка?
- Нічого, дзвонив мені вчора по відео, говорив, що всім задоволений. Годують добре.
Грудний сміх залунав зі слухавки: задоволений і соковитий. Джек завжди любив їх з братом, щиро, по-справжньому. Завжди дбав про них, коли батьки їхали на заробітки.
- Впізнаю нашого Максимку!
Лампи над головою замиготіли, світло у вітальні згасло. Щось в глибині кімнати тихенько гупнуло. Глухий, м'який удар.
Майя ривком повернулася на звук, мало не впустивши телефон зі спітнілої долоні.
Жалюзі повільно шурхотіли при слабкому вечірньому вітерці. Здається вікно щось дряпало, може гілки дерева?.. Ага, та от ззовні жодного деревця не росте!
Чи то їй ввижалося, чи за темним вікном справді хтось був. Стулки самі собою розкрилися. 
Майя скочила на ноги, на цей раз впустила телефон.
- Агов дитинко! Що там відбувається із ... - голос Джека обірвався. 
Телефон невдоволено блимнув і згас десь під робочим столом.
За вікном й справді височіла чорна постать. Вона зачекала хвильку, наче вагалася, а тоді нечутно влізла в кімнату. Чорна наче тінь, висока й нерухома.
Майя відсахнулася до стіни, не зводячи очей з тої постаті. Пальці дряпали по двері в пошуках ручки. Вона пихкала так голосно, що Як до неї проник вбивця - той вже знає, де стоїть його жертва.
Невідомий витягнувся в спині, розкрив плечі, повернувся до Майї. У холодному місячному світлі, з'явилося знайоме обличчя.
- Район? - Майя видихнула, рука завмерла в міліметрі від дверної ручки.
- Не бійтеся, Майя, — попросив м'який баритон, і гість зробив кілька кроків від вікна. 
Аметистові очі горіли в темряві.
- О Небеса, Район ... що ви тут робите? Як ... як ви залізли ... Це ж сьомий поверх! Я, мабуть, сплю ...
Майя потерла очі вогкою долонею, та галюцинація нікуди не поділася. Навпаки, Район наблизився і тепер стояв на відстані вийнятої руки, височів над нею, точно дух.
- Вибачте, що налякав. Я не міг заснути, захотілося побачити вас.
Майя розкрила рота. Вона остовпіла, не в змозі відвести очей від сина Морозцова, затамувала подих.
Та варто було Району зробити ще крок, Майя сіпнулася в сторону. Страх і хвилювання, кололи серце, голова пішла обертом від збудження.
- Мене щось тягне до вас, — прошепотів Район, він встав майже в щільну до неї.
Майя стривожено дихала, замість відповіді вона закрила очі й порахувавши до десяти, як вчив професор з психології. Думки поступово вляглися у важкій голові.
- Нащо ви прийшли?
- Не бійтеся, — повторив Район м'яким, наче оксамит голосом, не зводячи з неї уважного погляду.
Зависла неприємна пауза. Район мовчав, скануючи її аметистовими очима, — а вона розгубила всі питання, що мучили її ці дні телефонного бойкоту.
- Чому ви не відповідали? Я дзвонила.
- Я знаю, — Район винувато посміхнувся.
Знову пауза. Мовчання, тонке наче перша зимова скориночка льоду, що ось-ось могла тріснути під її ногами. Коли мовчати більше не було сил, Майя знову заговорила.
- Те що ви показували мені тоді, на мості ... Ті шрами ... Можна мені подивитися?
Район всміхнувся, стенув плечима.
- Якщо бажаєте.
Він хутко стягнув чорну сорочку і став до Майї спиною. На білій шкірі, кольору згущеного молока з легким пісочним відблиском, випирало десять невеликих горбиків — виразки від дивної хвороби.
Горбики м'яко світилися в напівтемряві й виглядали жахливо, жахливіше ніж вона пам'ятала. Майя з сумнівом простягла пальця, обережно притисла палець до одного з них. Добре, що Район не бачить, як вона від того скривилася. Та він напевно відчув, як тремтить її рука.
Палець намацав поглиблення, здавалося що колись на місці виразок, зі спини щось росло. Чи то крила, чи то щось страшніше ...
Майя насилу стримувалася, щоб не відсмикнути руку. В горлі встав гіркий ком. Пальці дивно пощипували м'які мурашки, наче від статичної електрики, вони пробігли від зап'ястя, по ліктю і до плечей, вп'ялися в серце.
Майя зойкнула, відняла руку, стрепенувшись. Запаморочення посилилося. По тілу пробігла приємна хвиля оніміння. Район рвучко обернувся до неї, впіймав її руку, стривожено зітхнув. А тоді схилився і поцілував її пальці.

 

Майя зніяковіло спостерігала за тим, паралізована раптовим нападом жаху.

- Як добре, — прошепотів Раїн, прикрив аметистові очі, штовхнув Майю від дверей до стіни й затис між руками.

- Ти знаєш, що за три дні, тебе тричі намагалися вбити.

Майя гучно зітхнула. Отож в неї не параноя! Та полегшення й радість швидко минули.

- Та фура з кулаком на кузові ... - вона затнулася, Раїн повільно хитнув головою, він схилився так низько, що Майя ледь дихала від напруги, потупила очі.

- Один, — прошепотів він, губами мало не торкаючись її губ.

- Той чоловік, з собакою ... Він йшов за мною, але собака зірвалася з повідця і втекла ...

- Два.

Майя задумалася, третій випадок, що такого надзвичайного з нею трапилося. Раптом її вдарило: ось вона стоїть на кухні, варить собі каву, а червона крапка блимає по чашці й зникає.

Спочатку вона подумала, що то діти бавляться з лазером, згодом, що у неї точки перед очима від роботи за ноутбуком — та й забула про крапку.

- Невже?.. снайпер, — прошепотіла Майя на видосі.

- Три.

Раїн випростався, провів губами по її чолу, обережний поцілунок обпалив шкіру. Майя здригнулася всім тілом.

- Це ви ... Ви врятували мене?

В таке важко було повірити, та серцем вона відчувала, ця шалена здогадка — істина! Син Морозцова чомусь став її янголом — захисником. Замість відповіді Раїн посміхнувся.

- То ви весь час стежили за мною?

Раїн зітхнув, занурив пальці в її волосся, сколихнув гладкі пасма.

- Мене тягне до тебе… — зізнався він. — Ти потрібна мені, Майю. Ти мене боїшся?

- Ні, — прошепотіла Майя ледь чутно.

Він радісно загарчав, якось зовсім не по людські, дивний звук, від нього все всередині Майї стислося, а далі напад якогось тваринного жаху. Дивна, солодкий біль пройшла від серця всім тілом.

Очі Раїна сяяли в темряві, теплим фіолетовим вогнем, Майя повільно потонула в цьому неземному світлі.

Передчуття наростало в грудях, хвилювання й страх посилювалися, стало важко дихати.

Гарячий поцілунок обпік її шию. Майя захлинулася вдихом. Вона не знала, що робити, не могла навіть поворухнутися, щоб відштовхнути названого гостя. А чи треба його спиняти?..

Вона закинула голову назад, скільки було змоги, відкрила довгу шию, дозволивши себе цілувати.

Здавалося в її тіло вселився хтось інший, кому не міг протистояти затьмарений розум. Хтось владний, сильний і незнайомий.

Дивні, чужі інстинкти прокидалися від довгого сну й поступово брали верх над свідомістю.

Раїн відсторонився, кісточками пальців провів по блідій щоці.

- Тоді, будь зі мною, — попросив він пошепки, проте голос його гримів в голові Майї, розливаючись багатогранним відлунням в далеких куточках підсвідомості.

Вона хотіла закричати: «Стій!» або «Ні!», але губи відмовлялися ворушитися. Раїн схилився і запечатав їх довгим поцілунком.

По тілу пройшла нова хвиля тремтіння, електричні мурашки затанцювали на гарячій шкірі. Її раптом охопив жар, живий та вологий, немов би вона стала навпроти батареї чи з головою закуталася у тваринне хутро.

Майя дозволила цілувати себе далі. Слабкий голос розуму ставав все тихішим, а поклик новонабутих інстинктів посилювався. Сама вона не розуміла чи подобається їй, те що відбувається, чи хоче вона, щоб Раїн спинився?

«Потрібно його зупинити!» - вирішила Майя, та залишилася стояти нерухомо.

Обережний, пробний поцілунок, легкий наче літній вітерець, швидко змінився на глибокі, вимогливі дотики, від них у Майї відбирало подих, а серце шалено гупало у грудях.

Раїн все швидше й частіше перехоплював її губи, не даючи Майї часу, щоб отямитися або відсторонитися.

Терпка солодкість заліпила горло, на смак його поцілунок був наче мед, тільки щиро здобрений спеціями й злегка віддавав залізом... В’язка патока потекла по горлу, заліпила язик. Дивний смак. Невже чоловічі поцілунки мають так смакувати?..

— Раз, два, три, чотири, п'ять ... Буду я тебе шукати ...

Зовсім недоречно в думках виник образ дівчини з білим волоссям. Дівчинки без імені та обличчя.

Раїн підхопив її на руки, відірвав від землі. На мить Майя втратила відчуття простору та часу. Світ стиснувся до одної єдиної миті, до бентежних відчуттів. В ньому був лише Раїн та його п'янкі поцілунки.

«Не правильно… це не правильно! Спини його, спини!» — благав голос свідомості, та він ставав дедалі тихішим, невладним над тілом.  

Вже забулися чорні пухирці на сильній спині. Зовсім не лякала думка, що можливо цілує її мутант.  

Сильні руки підхопили її поперек живота, відірвали від землі, за мить Майя відчула пружний матрац під спиною. Вона навіть не помітила, як Раїн переніс її на ліжко.

Не припиняючи поцілунки, Раїн скинув кольорові подушки на підлогу. У кілька стрімких рухів він стягнув її улюблену блузу, а тоді й джинси, позбувся білої білизни.

Гарячі поцілунки вистелили стежку від високих грудей до живота. Раїн прошепотів щось лагідне й відсторонився, кінчиками пальців погладив її щоку.

Майя горіла від сорому, вона заплющила очі, чекаючи продовження. Вона не хотіла опиратися.

- Ти така гарна.

Пестощі тривали довго. Здавалося, що Раїн вирішив дослідити кожен сантиметр, кожен вигин її тіла. То була для нього цікава гра.

- Пробач, — нарешті прошепотів він, вхопив її ноги й послідовно закинув собі за пояс.

Раїн не квапився, він очікував поки Майя звикне до близькості, з неймовірною обережністю вимірюючи, зважуючи, кожен новий рух, кожен ривок.

Розпечена магма потекла від низу живота по тілу, жар і бажання відтіснили страх глибоко-глибоко в чорноту підсвідомості.

Майя завертілася в тугих обіймах. Щось було не так ... Раїна в її голові ставало з кожною секундою все більше, мов би хлопець заволодів не лише її тілом, а й проник в таємну, заборонену частину підсвідомості, де ховалося справжнє «я». Телепатія? Ні не можливо…

Всі спроби дослідників завершувалися гучним фіаско!

Голова в металевих лещатах тріщала від болю, щось стукотіло у вилицях, розум тьмянів, і тоненький зв'язок з реальністю от-от мав обірватися.

Раїн не спинявся, секунди перетворилися у хвилини, і Майя вже ледве могла дихати, тіло охопив вогонь ... вона горіла! Здається, жар, що виходив з її шкіри зараз підпалить ліжко. Інстинктивно Майя відчувала, те що відбувається між ними не зовсім природно… Схожі симптоми вона пережила, як хворіла гриппом у дитинстві.

Їй не вистачало сил, аби закричати, аби попросити Раїн зупинитися. Голову стискало все дужче, в животі скрутився розпечений клубок, і темрява все підступала ...

Все припинилося так само раптово, як і почалося. Коли Майя розплющила очі — Раїн уважно за нею спостерігав. Впираючись ліктями в матрац, він дихав часто й уривчасто.

Гаряча рука лагідно пробігла по щоці, поправила розсипані по простирадлі пасма, пальці торкнулися її вуст, тоді ще підборіддя, шиї, опустилися на груди.

Майя намагалася не ворушитися, біль схлинув, а от страх повернувся і душив її сильніше, від чужої волі.

- Спасибі — прошепотів Раїн ледь торкаючись вустами її вуха.

Він обережно відсторонився, ноги Майї самі собою зіслизнули на ліжко. Вона завмерла і лежала нерухомо, наче прикидаючись мертвою.

Раїн повільно піднявся, встав біля ліжка, оглянув Майю уважним поглядом.

— Пробач, перший раз з нами завжди такий…

Майя заплющила очі, але Раїн нікуди не подівся. Він зітхнув, підняв з підлоги й натягнув джинси й сорочку.

Наступної миті, Раїн нахилився, доторкнувся до її вогкої від сліз щоки, відсторонився.

Він підійшов до вікна, застрибнув на підвіконня і, не сказавши ні слова, чорною блискавкою вилетів в ніч.