...
— Нумо дружити! — промовила Місі, нахилила біляву голівку та блимнула блакитними очима з довгими пухнастими віями. — Ашула гуска боягузка!
Ашула пхикнула. Вона уже й забула, що Ашер колись викрав ляльку та змінив майже всі записи. Вона тоді страшенно розлютилася і не розмовляла з братом кілька днів, поки Ашер не вимолив пробачення, принісши величезну коробку шоколадних жучків. Від згадки про брата серце стис біль. Колись вона хотіла бути вродливою як Місі. Лячно будити привидів дитинства та й дивна ностальгія стисла серце, в очах засвербіло від майбутніх сліз.
Вона повернула ляльку на місце та рвучко розчахнула розмальовані стулки пузатої шафи. Перше, на що впав погляд — її стара сукня доньки радника, яку носила у Вежі. Біла та легка, вишита золотими нитками, з блакитною шовковою латкою та доволі глибоким декольте. Цікаво її золота діадема також десь тут? Вона притисла сукню до грудей, тоді рвучко відхилила й зітхнула. Немов інше життя. Життя яке було сном.
Ашула впала на ліжко розкинула руки в сторони й витріщилася в стелю з великим вітражем, що повторював малюнок у високому вікні. Ели, золота гора, вежа…а в кутку, що це? Невже, шамах?… Ашула скочила на ліжку, стала навшпиньки й потяглась до кольорового скла.
— Ноа... — прошепотіла здивована. Чому ніколи не помічала, що на вітражах її кімнати зображено володаря Асвальдура? Біле золото волосся спадає до середини спини. Довга чорна мантія стелиться по смарагдовій траві. Так, це точно був він. Можливо у момент підписання Угоди та створення Ліги. Серце загупало в грудях. Чи хотілося їй побачити шамаха зараз? Що це за відчуття точить душу: сум? Чи направду вона сумує за ним? Незвично було не відчувати присутності шамаха. Не чути його думок, не відчувати примарних доторків (хоча до останнього вона важко звикала). А з іншого боку, зараз шамах не може маніпулювати нею. Нарешті вона може трохи розібратися у власних почуттях. Охолоти. Подумати. Та й вони можуть в будь-який момент поговорити — для цього Ноа натягнув на неї комунікатор.
— Ні, не зараз.
Варто було опустити руку, серце стис раптовий біль, їй перехопило дихання. Ашула зойкнула і притисла руку до грудей. Боліло сильно, але не нутрощі, а щось невидиме. Душа? Але чому?
"Не думати про Ноа! Лише не починай згадувати його! Благаю! — І як блищали його золоті очі зі зміїними зіницями, його задиркувату усмішечку, його оксамитовий низький голос, що віддавався вібрацією глибоко в тілі... — Припини!"
Вона зітхнула та перевела погляд з шамаха на розвішаних над ліжком паперових журавлів. Вона зовсім забула, що колись робила та збирати паперових тварин. Паперових журавликів слав їй Ашер, коли бажав поговорити, чи попереджав про свій приїзд. Зрозуміло звідки брат взяв ідею про переписку.
— Ах братику… мені так шкода, так шкода… — Ашула не витримала та схлипнула.
Чи стане Ашер собою, принаймні всередині, психічно? Зрозуміло, що фізично він ніколи не стане альвом. Коли вони з Ноа спустилися в Шеол, Кирш’я повідомив, що найкращі майстри під його керівництвом вже провели кілька успішних операцій.
— Аші, ти там? — у двері пошкреблися, Ашула смикнулась.
— Заходь, Шімо, — поквапцем сунула ляльку себе кольорових подушок та всілася на ліжку, схрестивши ноги.
— Ох, як же давно я тут не була, — шурхочучи сукнею альвійка ковзнула до кімнати, огледілась навсібіч. — Здається в останнє ми влаштовували тут безсон. Пам'ятаєш? Табі розповідала усякі жахалки, а тоді Ашер начепив на себе якесь дрантя з кладовища та ганявся за нами по всьому будинку. Було так весело, — Шіма хихотнула в кулачок, обвела кімнату замріяним поглядом. — Наче нічого не змінилося.
Шіма впала на ліжко, схопила першу ліпшу подушку притиснула до грудей.
— Розповідай, Аші! Як тобі в Шеолі? Як там Ашер?
— Ашер непритомний, — важко зітхнула, сперлась на прямокутну подушку. — Лишався непритомним, коли я виїхала. Але принаймні він живий, якщо це можна назвати життям… Краще ти розкажи, що це між вами з Кірш'я відбувається? Він що викликав тебе в Алшерінгу? Навіщо?
— Ні це я… — Шіма спалахнула тоді забелькотіла, затинаючись. — Розумієш, я дуже хвилювалася за тебе. Табі теж не знала чи ви дісталися до Епіцентру, чи вижили. Я спочатку шукала тебе, але все не могла знайти, а потім згадала за того шамаха, що нас супроводжував, — вона заклала прядку за вухо. — Я вирішила ризикнути та відшукала його сон. Скажу чесно, спочатку я хотіла піти, снилась йому усяка бридота. Він сидів на ліжку в оточені дівчат, що танцювали для нього в дуже відвертих сукнях. Збагнула, що я потрапила у гарем. Знаєш такі, як у ДамаруШі. Але тоді… Ті дівчата та жінки, тяглися до нього, обіймали, але він відштовхував кожну. Він був оточений людьми, що прагнули його, але водночас лишався таким самотнім.
Шіма притисла руку до грудей, жвавий рум'янець зблід, вона насупила тонкі брови.
— Я ще ніколи не відчувала такої самотності… Знаєш, мої наймодавці Маровіни були зі мною доволі відвертими. Я відчувала самотність пані, хіть її чоловіка. Та й Іден замовляв усякі непристойні сни, — вона скривилася тоді замахала головою, відганяючи погані спогади. — Та все це було ніщо порівняно з глибиною його почуттів. Його розпачем. Мені стало так шкода його… Я лишилася, вдала, що танцюю, нічого відвертого, просто танок, але Кірш’я одразу звернув на мене увагу. Схопився з подушок і кинувся до мене.
«Шімо? — він запам'ятав моє ім'я, уявляєш? Стягнув з мене шовкову паранджу. — Невже це ти. Що ти тут робиш?»
«Це сон, шамаху. Я прийшла запитати тебе за твого брата й Ашулу. Чи вони живі, чи в безпеці? Та бачу, що ти зайнятий».
Щойно я це промовила, як усі ті гаремниці перетворилися на різнобарвні хмаринки й розчинилися у накуреному повітрі.
«Брат живий. Він з Ашулою повернувся у Шеол».
«Дякую, це все, що мене цікавило», — я збиралась піти, але шамах мене не пускав. Якимось чином він перебрав контроль над снопростором і тримав мене поряд.
«Хіба тобі не цікаво подивитися на Шеол? Побачити мій світ? — запитав, схилившись до мене. Він торкнувся моєї щоки та мене це не налякало. Тоді я не відчувала огиди до його зміїних очей, до чорних ріг та чорних кігтів, до зеленого волосся, до такої хворобливо блідої шкіри. Ні, мені не було лячно. Насправді мені стало цікаво. Я хотіла побачити казковий Шеол з усіма його чудесами бодай у снах, якщо не на яву. Я погодилась і Кірш'я повів мене печерами, показав штучне сонце, сади, що світилися різним барвами, сяйнисте море, дивовижні високі доми, загачені блідими шамахами вулиці. А ще я бачила машини! Стільки дивовижних пристроїв...
«Ну якщо це лише сон… дозволь показати тобі щось цікаве, — Кірш'я поцілував мене так несподівано, що я не встигла відхилися. Він буквально вп'явся в мене. Обхопив всю мене. І я знову не злякалась! Знаю, що мала б боятися, але це було так приємно...
Ашула заціпеніла від здивування, слухала розповідь подруги, відкривши рота. Кірш'я її звабив, а Шіма не злякалася? Шіма, яка соромилась навіть промовляти слово «близькість», не кажучи вже за щось відвертіше. Яка уникала розмов про хлопців та поцілунки. Стидалася дивитися на оголений торс одногрупників коли ті боролися в залі. Це точно була її Шіма?
— Знаєш те що він робив...Це було щось взагалі інше, — Шіма зарилася обличчям у подушку. — Я ніколи такого не відчувала. Тобто я ніколи ще не поєднувалась з чоловіком, але робила усякі такі сни для пані Маровін, такі з м'язистими красунчиками. Робота снотворця змусила вчитися дивним речам, — поквапцем пояснила упіймавши приголомшений погляд Ашули. — Але той поцілунок. Це було інше. Він наче вліз мені в душу, торкався мене зсередини. Не знаю, я мала б гидитися, це ж бридко! Але тоді, там я не відчувала ані стразу ані огиди…
Ашула зітхнула, стисла кольорову подушку. Ясно, що Кршя маніпулював почуттями Шіми, точнісінько як Ноа її. Схоже шамахи вроджені лялькарі. Навіть якщо роблять це незумисно. З Кірш'я матиме довгу розмову, коли повернеться в Шеол.
— Вони звуть це секіс щось на кшталт ментального поєднання. Так, це приємно.
— Ноа з тобою так робив?
— Постійно, — Ашула зітхнула потяглась, схопила першого ліпшого журавлика, що гойдався на срібній нитці. — Шамахи звикли до мислемовлення і часто обмінюються думками та почуттями. До цього треба призвичаїтися...
— І тобі… це подобається? — спалахнула Шіма, великі очі її блищали хворобливою цікавістю. — Тобто те, що він читає твої думки. Це ж так неприродно.. аморально.
— Чи подобається?.. — Ашула задумливо повертіла журавлика в руці. — Так, це трохи дивно, але ж ми постійно ліземо в чужі голови, щоб створити сон. Думаю це трохи лицемірно вважати те, що роблять шамахи аморальним.
Шіма здивовано звела брови, хотіла було заперечити, але лише стулила вуста й задумалась. Дуже повільно кивнула, горнучи подушку до грудей.
— Знаєш, ти маєш рацію… Я ніколи не думала про це. Первосвященник* завжди казав, що це дар, те що ми творимо сни. У Домі життя так нас вчила твоя матінка, але якщо подумати…
— Якщо подумати, то це ми ліземо людям в голову. Витягаємо з нетрів їхні найбрудніші таємниці, маніпулюємо їхніми почуттями, щоб дати їм швидке задоволення. Примарну ілюзію щастя, — завершила Ашула й згорнула журавлика в руці. — Так, тепер я це розумію. Шамахи не читають думки без дозволу. Вони слухають лише те, чим ти готова поділитися. А от секіс інша справа. Це ментальний зв’язок більш інтимний за статевий. Але до близькості шамахи ставляться не так, як ми. Для них стосунки це не табу, а радше мистецтво. Дивне та незвичне. Вони вміють кохати та полюблять кохатися, — Ашула загиготіла, глянувши на витягнуте обличчя подруги. — Хоча я все ще мало знаю про шамахів, щоб робити такі висновки.
Винувато стенула плечима. Що врешті вона знає про шамахів, що встигла зрозуміти за кілька днів життя в Шеолі? Шамехи лишалися для неї загадкою.
— Чекай, тобто він мене… — Шіма налякано затисла губи рукою, її великі очі розчахнулися, заблищали від жаху. — Тобто ми…
— Ви кохалися, так, — Ашула кивнула, потягнулась схопила холодну руку подруги. — Але не хвилюйся, Кірш'я не поганець, — затнулась, згадавши як молодший брат Ноа пропонував її вбити, помахала головою. — Він не нашкодить тобі. Але я з ним поговорю. Не надто благородний вчинок, звабити дівчину нічого їй не пояснивши.
Вони прогомоніли з Шімою кілька годин. Задували навчання у Вежі, спільних друзів. Шіма розповіла, що Табі повернулася у Венетію і лишила Івві та Нета при собі. Пообіцяла, що дбатиме за малими.
...
Comments