Норд Вік Вовка

Його наближення вона відчула одразу. Це був неначе свист батога у скрижанілому повітрі. Уже після кількох занять її сприйняття світу змінилось до такої міри, що вона не лише бачила, а й усім їством відчувала ту таємничу «мару», про яку згадував Нордан. Сіф замовкла чекаючи на появу істоти. Це міг бути хто завгодно, доброзичливий дух — лісовик, черговий піднятий з могили мрець — драугр, чорноокий альв — викрадач дітей. Вона притислась до дерева від жаху забувши замовляння, що мало сховати її від ворожого ока.  Сухе гілля захрумтіло під важкими лапами, на галявину неквапно вийшов чорний ведмідь. — Могре, — прошепотіла Сіф здивовано. Даремно тікати, ведмеді дуже швидкі.  Звір вишкірився у лихій посмішці. Потягнувши холодне повітря чорною пащекою, заревів. Біла хмаринка заклубочилася над гострими випнутими іклами. — Що трапилося, дівча? Невже Лейянтай тебе образив? — наступної миті біля ясеня виник юнак. Чорні очі вп'ялися у неї презирливим поглядом, а на блідих вустах зазміїлася зневажливо посмішка. — Чи, може, нарешті усвідомив, як страшно він помилився? Треба з головою посваритися, щоб взяти нетямуще дівча на Північ. Чим ти можеш йому зарадити?

•