Крила Остари 2. Розділ 1. Харім

Сьогодні вони поверталися з молитви рано. Отримали благословіння Його Превелебності, але не дочекалися помазання кошика й запалення Святого вогню. Ашула не розуміла, чому мати забрала їх із храму й відчувала неабияке роздратування. Свято Остари було її улюбленим. Змалечку вона обожнювала всі ті маленькі ритуали: уранішні співи біля водоспаду, запалення Вічного вогника надії в лампадці, скроплення водою святкового кошика з фруктами й цукерками, плетіння віночків і покладання найкрасивіших на статую Богині, білі шовкові сукні на подружках і проголошення котроїсь із дівчат помазанцем Небес. Вона направду обожнювала готувати разом з мамою святковий обід і співати священні гімни. Тепер вони втрьох поверталися додому так швидко, наче тікали від єретиків. Варто було згадати про цих потвор, як Ашула затнулася й ледь не гупнулася братові під ноги. Ашер задоволено гигикнув і штовхнув її в плече. – Не спи, малече! Чого плентаєшся, наче ти черепаша?– Мамо, Ашер знову дражнить мене!Та матуся йшла попереду й далі співала священні гімни, не звертаючи на них уваги. Із самої літургії вона була цілковито заглиблена у власні думки й майже ні на що не реагувала. Золотий поділ святкової сукні тихенько шурхотів за її спиною, звивався ніби стрічки літуна. Коли вони наблизилися до квітучого тину, мама нарешті озирнулась. – А де ж татко? Я думала, він наздожене нас, – Ашула розгублено глянула на стежку позаду. – Ми ж маємо розговітися всі разом!– Він затримається. Його Превелебність покликали вашого батька до себе для важливої розмови. – Знову щось утнула, гусятко? – Ашер гмикнув, скуйовдив чорне волосся. – Не зачіпай сестру, – Ельвія ніжно усміхнулася й плавким жестом запросила дітей до саду. – Хоча цього разу ти вгадав, розмова справді піде про Ашулу. Та привід приємний, не хвилюйся, доню. Мати сковзнула за плетену браму й зникла за кущами у формі єдинорогів. – А я знаю, про що вони розмовлятимуть, – прошепотів Ашер їй на вушко. – Про твої заручини з Еменеєм! Він зареготав і побіг слідом за Ельвією, лишивши Ашулу приголомшено стояти на порозі. Наче найжахливіші її кошмари раптом оживали: заручини із сином Його Превелебності, гірше й не вигадати, хіба що заручини з єретиком чи хатай! – Ми ж просто друзі... – пробелькотіла Ашула, нарешті зрушила з місця, наздоганяючи родину. Мама йшла далеко попереду й сміялася з жартів Ашера, але почула доньку. – Молодший син Його Превелебності справді попросив твоєї руки. Ми не говорили тобі, поки все не буде узгоджено, хотіли, щоб це було несподіванкою. Ти ж рада, доню? Еменей – гарний і такий могутній юнак. – Усі викладачі Дому життя від нього в захваті, – підхопив брат і підморгнув Ашулі. – Наздоганяй, гусятку, а то поїм усі мелясові кулі й не лишу тобі нічого! Та ноги не слухались Ашулу. Горло стискало все дужче, а серце обпікало холодом. Коли за поворотом з’явився невеличкий білий палац в обрамленні тамарисків і кольорових ліан, Ашула поступово сповільнила крок. Щось було не так. Химерне, колюче відчуття стисло груди. Вона не чула голосів домоправителів і помічників, що мали зустрічати їх, а на гілках магнолій не співали пташки. Вітер ущух, і сад перед домом ніби завмер в очікуванні лиха.– Зачекайте! – Ашула спинилась, та мама з братом, ніби нічого не помічаючи, увійшли до будинку, прямісінько в тенета павука. Варто було стати на мармурову сходинку, як жіночий крик сколихнув тривожне заціпеніння. – Мамо, що там?..Брат залетів до великої вітальні, а вона скам’яніла на порозі, вагаючись, чи варто втікати й покликати на допомогу сусідів, чи побігти в дім і зустрітися з монстром, що в ньому оселився. Усі зараз на святкуванні, навряд чи хтось повернувся раніше за них, то до кого їй бігти? Може, у храм? Але ж це так далеко... поки добіжить до водоспаду, її мами й братика може вже не стати! Ні-ні, про що вона думає. Хто б посмів підняти руку на родину радника Його Превелебності? Високородні з Ельвагару недоторканні!Нарешті Ашула зібралася з рішучістю й увійшла до вітальні, та ледь не знепритомніла перед дверима. Терпкий запах крові й прянощів ударив їй у ніс. Перемішався із солодко-гнилистим запахом почавлених фруктів. Мамин кошик лежав біля сходів, освячені яблука й меланжеві кульки розкотилися по білих плитах, а поряд з ним два тіла помічників завмерли в неприродних позах: руки-ноги зігнуті під неможливими кутами, обличчя перетворилися на маски страждань, білі сорочки були у величезних плямах крові. Невже їх катували?– Ще одна, – гримнув незнайомий чоловічий голос, надто грубий, як на альва. Ашулу схопили за плечі, шорстка долоня затулила рота. Від чоловіка смерділо потом, кров’ю і солодким фаміаном. Вона забилась у міцних лабетах, але вирватися не могла й не могла відірвати погляду від скалічених тіл. – Малявко, краще б ти лишалася зовні, – прошипів хрипкий бас їй на вухо. Чоловік потяг її крізь вітальню в малий зал. Там вже були мама й брат і ще двоє незнайомців у поношених одежинах. Брата скрутив здоровань у паперовій масці  шамаха. Притис його обличчям до столу, цівочка крові з носа заляпала мереживну скатертину. Маму тримав чоловік у чорній мантії жерця. Вона пручалася, звивалася в його руках, а він лише задоволено реготав. Єретики. Серце в грудях похололо. Ураз згадалися всі жахалки, що вона чула про них. Ті, хто зреклися світла Богині, потонули в розпусті й гріхах, убивали невинних, ґвалтували жінок, викрадали дітей і продавали диким північним племенам кетуа. Вони були значно-значно гіршими за хатай-бездушних. Жах і ненависть обпікали серце. – Схоже, нас викрили. Що будемо робити?– Цуценя заколоти, а з кралями можна гарненько розважитися! – чоловік, що тримав маму, зареготав, аж паперова маска засмикалася на обличчі. – З жінкою, але це ще дівча! Я не ґвалтуватиму дитину, – пробасив третій єретик за її спиною. – Та й батько цих вилупків може скоро повернутися. Не варто гнівити високородного альва.  – То й що, поріжемо і його докупи, – «жрець» схопив шовкову сукню за комір і з силою смикнув у сторони, золота тканина затріщала й порвалася, оголивши материні білі груди. – Не рипайся, вухатко, інакше поріжемо твоїх вилупків. Втелепала?– Мерзото, – прохрипів брат, плюючись кров’ю, важка рука брязнула його в потилицю, аж голова хитнулася на бік. Він завмер і непритомний важко осів на підлогу. – Ні, ні! – зарепетувала Ашула, звиваючись у руках єретика. – Давай її сюди! Мені без різниці, кого із цих альвопиких здрючити,  – здоровань, що тримав брата, пнув його ногою під стіл і простяг до неї руку. – Я не гидливий. – Вона ще дитина, – повторив єретик важким басом. – Та хатай тобі в ребро, дурню! Сьогодні дитина, а завтра вже ні. Вона – черговий вилупок цього альвійського кодла!Одоробло переступив через брата, наблизився й, схопивши її за плечі, вклав на стіл. Від переляку Ашула розгубила всі магічні формули, язик наче приріс до піднебіння. – Ні, благаю… – пробелькотіла вона тремтливим голосом. Шорсткі долоні заплескали її по спині, попереку, ногам. У голові важко гупало, перед очима все пливло й стрімко згасало, проте Ашула добре чула здавлені крики матері, що так само пручалася в лабетах чужинця, як і вона.  – Я сказав, не зачіпай її, – грудним басом попередив єретик- велетень, і відштовхнув товариша в бік, важко відсапуючись, він схопив Ашулу за плече й затягнув у кут. – Стій тут, дівча, і чекай. І без фокусів! Зрозуміла?Він повернувся до товариша в масці, який шалено лаявся й  сипав прокльони всіма можливими способами. Єретик-велетень підняв Ашера і жбурнув до неї у куток, наче то був мішок з мукою, а не високородний альв-спадкоємець. Ашула налякано поглянула на матір, що відчайдушно звивалася на столі, тоді на брата, що стікав кров’ю біля її ніг. Шалена думка промайнула крізь затьмарений розум. Вона аж здригнулася, нажахана власною ідеєю. Ашула ще раз уважно оглянула брата: з-за пояса стирчав новенький обсидіановий крис: подарунок батька на знак становлення Ашера чоловіком. Наступний крис брат отримає від дружини, а третій мусить зробити сам чи здобути в дуелі. Брат ледве дихав, груди важко підіймалися й зі свистом опадали, щось волого клекотало в горлі. Бліде обличчя й волосся – усе перемазано кров’ю. Кров…  Ашула поглянула на власні долоні, руки її затремтіли дужче, ноги підгиналися. Та повний розпачу й болю стогін матері, наче ляпас, привів її до тями. Вона стрімко схилилася й вихопила магічний подарунок з гаптованих золотом піхов. Кістяне руків’я, зручно лягло в долоню, наче крис призначався саме їй, чорне лезо зблиснуло в сонячному світлі. Вона підвела очі, цієї ж миті їхні з мамою погляди зустрілися: обличчя Ельвії скривилося в гримасі відчаю і болю. Більше не вагаючись, Ашула піднесла крис до лівої руки й швидко провела лезом униз до зап’ястка. Червоний струмочок потік по блідій долоні, закрапав під ноги. – Гей, мала, що ти там робиш? – Єретик-велетень озирнувся й важко загупав до неї,  а його товариш у масці, підстрибуючи, мчався слідом. – Я ж попереджав – без фокусів! Ти що, вирішила себе заколоти?    – У мертвячку я точно не вдрючу, – зітхнув одоробло, захитав шамахською маскою.Варто їм було наблизитися ще на крок, Ашула витягла долоню перед собою, примружила очі й прошепотіла одне-єдине слово: «Масхарет».Сліпуче червоне сяйво вистрибнуло з-під пальців, оповило її в палкий кокон і нарешті втопило залу. Вона чула їхні крики, чула, як, стогнучи від болю, важкі тіла єретиків попадали їй під ноги, чула, як кривава магія по краплі вичавлює життя з материного ґвалтівника. – Ашуло, ні! Спинися! – голос батька пролунав від дверей, сильна рука схопила за плече й щосили її трусонула, та Ашула не була певна, що це направду. – Не роби цього!– Влада крові... – пробасив голос Його Превелебності. – О Милостива Діво, захисти нас... Він став молитися, замість того, щоб рятувати Ельвію й Ашера. Вони молилися, поки її родину ображали. Гнів простромив її груди розпеченим жалом. А тоді весь світ став багряним, як кров. – Ашуло, – лагідний голос вирвав її з нетрів видіння. – Прокинься, ніше.Ашула смикнулась, відсахнулася від ніжної руки. – Ні, не треба, благаю… не чіпайте мене! – скрикнула вона, притисла до грудей коліна й схлипнула: над нею схилився юнак, очі сяяли, наче розпечене золото, шкіра біла, як молоко.– Тихіше, мила. Усе добре. Це сон, ніше, лише сон, – Ноа ласкаво зашикав, ребром долоні торкнувся мокрих від сліз щік, нахилився й схопив її за плечі, пригорнув до грудей. – Усе гаразд, я поряд. Поряд, ніше. Ніхто не образить тебе, ніколи. Ашула заскімлила й притислась обличчям до його плеча.  – Я не хотіла його вбивати… – Я знаю, ніше, знаю, – шепотів Ноа, лагідно торкаючись чорного волосся.  – Не картай себе, це не твоя провина. Ти захищала маму й брата. Намагалася врятувати їх. Поволі Ашула заспокоїлась, виструнчилася в обіймах Ноа й стерла рештки сліз. – Де ми? – вона озирнулася довкола: невелика сфера, вислана чорним і білим мармуром, високі вікна прикрашали колони, а над головою здіймався купол з круглим отвором. Тут було тепло й звідкілясь лилося м’яке світло. Їй примарно пригадувалися довжелезні сходи в Підземний світ, і як вони все спускалися й спускалися донизу нескінченно: бо в печері дракона була запасна брама, і підіймач для неї не будували.   – Це зали відпочинку. Ти заснула, ніше, на сходинках. Я відніс тебе сюди.   Ашула підвелася на ноги й зацікавлено закружляла залою, обережно торкаючись різьблень на колонах. Там були дерева й квіти, фігури людей і голови шамахів, вінчані рогами, а ще крилаті музи. – Дивовижна робота. – У Шеолі тобі точно сподобається, – повторив Ноа, безшумно слідуючи за нею. – Там є мармурові храми й вежі з обсидіану. У палаці є кам’яні ліси із самоцвітів, що світяться в темряві. Ще є підземне море, його води омивають чорний вулканічний берег і також сяють уночі. У нас є багато чого, що на поверхні вважають казочками.– Проте немає сонця, – Ашула зітхнула, кінчиком пальця торкнулася крилатої фігурки. – Як чудово, напевно, мати крила… мати свободу.– Ніше, – Ноа наблизився став позаду, поклав бліду руку поверх її. – Навіщо тобі крила, уже хочеш втекти? Ні, люба, Сонця в нас немає, але є власна зірка. Ашула вражено озирнулась, зустрілася із золотими шамахськими очима, вертикальні зіниці нагадували серпик місяця, чорного, як обсидіан.– Зірка під землею? Ти, певно, жартуєш? – Не жартую, ніше, – Ноа відсторонився й сів на підлогу схрестивши ноги.Він простяг руку й примружився, блакитне сяйво від колон пірнуло на долоню, точнісінько так, як минулого разу язички вогню. Блакитне світло швидко згорнулося в блискучу кулю, що пульсувала наче крихітне сонце, і навіть таке сліпило очі. Яка дивовижна магія. – Це ваша зірка? – Ашула сіла поруч і захоплено потяглася до магічного сяйва.– Це Амшулу, брат-двійник Сола, зірки, що світить для поверховості. Звісно, значно менша за справжнє Сонце, – Ноа всміхнувся, магічне світло вкрило його блакитним сяйвом: біле золото волосся грало зеленкувато-блакитними переливами, шкіра горіла, немов перламутр, золоті роги палахкотіли вогнем. Магічний ореол навколо Ноа зміцнився, і влада шамаха стала обпікати сильніше за сонячне світло.– Штучна зірка… дивовижно! Невже шамахи направду такі розвинуті? Ноа з’єднав три пальці, і сфера з тихеньким дзеленчанням згасла. – Звикай, ніше. Тепер це і твій народ, а Шеол – твій дім, – він притис руку до грудей. – Скоро ти пізнаєш світ так, як ми.